«Ламав стільці, подивившись». Заборонений у Білорусі фільм про Лукашенка у вільному доступі до 15 травня — про що він і як за нього мстилися

У 1996 році білоруський режисер Юрій Хащеватський зняв сатиричний фільм про Олександра Лукашенка, який згодом заборонили в Білорусі. Після прем’єри на Хащеватського напали і зламали йому ноги (за іншою версією внаслідок нападу він отримав потрійний перелом однієї ноги).

Один зі спікерів у цьому фільмі Юрій Захаренко був викрадений та вбитий, а ще одного — Олександра Федуту у 2021 році затримали за «спробу держперевороту».

Настоящее время виклало фільм Хащеватського, який отримав приз Берлінського кінофестивалю та російську премію Сахарова, у вільний доступ до 15 травня. НВ розповідає, про що цей фільм та якими були наслідки його створення для його режисера та персонажів.

https://www.currenttime.tv/a/31551245.html

Обіцяв стати диктатором
На початку фільму показані кадри з Лукашенком біля воріт Аушвіцу та інші кадри з табору смерті, на тлі яких звучать слова майбутнього білоруського диктатора: «Історія Німеччини — це зліпок історії певною мірою Білорусі, на певних етапах. Свого часу Німеччина була піднята з руїн завдяки дуже твердій владі. Не все лише погане пов’язане у Німеччині було з Адольфом Гітлером. Я наголошую, що не може бути в якомусь процесі або в якійсь людині все чорне чи біле. Є й позитивне. Гітлер сформував потужну Німеччину завдяки сильній президентській владі. Адже німецький порядок формувався століттями і за Гітлера це формування досягло найвищої точки. Це те, що відповідає нашому розумінню президентської республіки та ролі в ній президента».

У наступній сцені Лукашенко під час передвиборчої кампанії говорить журналістці, що якщо стане президентом, насамперед буде «розбиратися з шахраями в уряді», а аудиторія, що складається переважно з пенсіонерів, йому аплодує.

Тим часом, голос диктора зазначає, що до закінчення другого туру президентських виборів залишалося кілька годин, і на той момент кандидат у президенти Олександр Лукашенко «оприлюднив свою програму-мінімум — спочатку розібратися з шахраями, і програму-максимум — потім розібратися з усіма іншими».

Диктор саркастично зазначає, що ” приголомшений електорат” «ридав і за дзюрчанням сліз не почув головне — другої частини програми майбутнього президента».

Лукашенко-«антикорупціонер»
Станіслав Шушкевич, який очолював у 1991—1994 роках Верховну Раду Білорусі у фільмі пояснює обрання Лукашенка тим, що він був «людиною з глибини народу», що імпонувало електорату.

«Але це єдине не спрацювало б. Ще друге — ми ж отримали інструмент демократії. Ось я вважаю, що зерна демократії, вони були кинуті в слабо очищений ґрунт, або мутували», — додає він.

Після цих слів диктор зазначає, що «у уявленні багатьох людей Білорусь була схожа на теплий парничок», у якому життя йшло своєю чергою, але «із заходу підповзало підступне НАТО», «на півночі загрожував розгул прибалтійської демократії», а «на сході вирувала нафтою і сходила газом велика Росія» .

«У самому парничку стара білоруська номенклатура ретельно угноювала ґрунт і поступово, не поспішаючи, вирощувала демократію», — додає диктор.

Він зазначає, що процесом переходу Білорусі до демократії керував на той момент прем’єр країни В’ячеслав Кебіч.

Далі диктор розповідає про «приголомшливе відкриття» білоруського парламенту — «у країні, виявляється, крали». Він пояснює, що це «відкриття» було пов’язане з тим, що номенклатура вирішила, що президентом має стати Кебіч, а «Шушкевич — фізик і ліберал, політичний романтик — заважав», оскільки був імовірним претендентом на президентський пост.

«Тому й виник голова комісії з боротьби з корупцією депутат Олександр Лукашенко», — пояснює диктор.

Наступний спікер, начальник головного управління служби контролю президента Білорусі з липня 1994 до квітня 1996 року Олег Ігнатенко, говорить, що у Лукашенка не було жодних серйозних матеріалів.

«Я за 10 хвилин до його виступу привіз йому тези виступу разом із додатком документів, що підтверджують ці тези. І коли він почав зачитувати і не назвав деякі прізвища, то я зрозумів — він залишив у себе в запаснику ці прізвища, щоб потім цими людьми керувати. І я зрозумів тоді, наскільки це небезпечна людина», — говорить у фільмі Ігнатенко.

За словами диктора, Лукашенко, «зіграв у підкидного дурня» із Шушкевичем, «звинувативши спікера у привласненні ящика цвяхів».

Перемога на виборах
Потім у фільмі показано фрагмент інтерв’ю з нинішнім білоруським диктатором, який стверджує, що був єдиним реформатором у Білорусі.

«Я і пленуми ЦК КПРС готував, незважаючи на мою молодість, — Горбачов запрошував часто до Москви, ми опрацювання робили, я рецензував 500 днів Явлінського … я був відомою людиною свого часу, але молодою ще», — розповідає Лукашенко про початок своєї політичної кар’єри.

Після цього диктор наголошує, що святкування Кебічем «першого успіху у своїй передвиборчій кампанії» було наївним, тому що він не знав, «що Лукашенко ще себе покаже».

Дискредитувавши Шушкевича, Лукашенко зміг у прямому ефірі телебачення переконати електорат у тому, що «для того, щоб раз і назавжди покінчити з корупцією, його, Олександра Григоровича, мають раз і назавжди обрати президентом».

Наступний спікер у фільмі Олександр Федута, який з липня 1994 до січня 1995 року був начальником управління суспільно-політичної інформації Адміністрації президента Білорусі, розповідає про події відразу після перемоги Лукашенка на виборах.

«Ми довго на нього чекали після другого туру. Ми сиділи всі у його колишньому кабінеті голови парламентської комісії з боротьби з корупцією, ми сподівалися на те, що він приїде. Він повинен був приїхати до шостої години вечора. З шостої до дев’ятої ми чекали на нього. Потім вирішили розходитися. У цей час він приїхав. Ну, звісно, він був на батьківщині, захоплені юрби народу, переможець. А ми всі сиділи тут і чекали. Бо треба було, щоб він сказав, що далі. Він приїхав і сказав: „Ну що? Ось від завтрашнього дня приходьте до мене і кажіть, хто що хоче отримати“».

У наступних кадрах показано складання Лукашенком присяги, а диктор зазначає, що «хотіли всі і хотіли багато чого», після чого наводиться цитата білоруського диктатора після його обрання: «У мене є нормальні талановиті люди, які займуть ключові пости».

«Ви знаєте, він мене підкупив щирістю при спілкуванні, ось ця щирість вона зараз вводить в оману людей. Я зараз, коли дізнався, що являє собою Олександр Григорович, я зрозумів, що сама форма його та зміст — це абсолютно протилежні поняття», — говорить наступний спікер у фільмі — міністр внутрішніх справ Білорусі від серпня 1994 до листопада 1995 року Юрій Захаренко.

На запитання, чи це усвідомлює сам Лукашенко, Захаренко відповідає: «Я думаю, він меншою мірою про це замислюється, тому що він захоплений цією владою, він захоплений бажанням взяти абсолютну владу. І притому я навіть переконався, що методи тут і засоби, вони безрозбірні».

Посилення влади Лукашенка та зміна державної символіки
Диктор зазначає, що вже через два роки після своєї першої президентської прес-конференції Лукашенко вирішив, що йому не вистачає повноважень.

«Сьогодні президент має… царські повноваження за Конституцією для того, щоб вирішувати ці проблеми», — цитується у фільмі один з виступів білоруського диктатора.

Лукашенко також закликав боротися з інфляцією таким чином, «щоб було вигідно інвестувати свої кошти туди, куди я говорю».

Ще в одному публічному виступі він заявляє, що сказав білоруським підприємцям: «Ви з мене вибивати реформи не будете. Я вас прив’яжу до президента та його політики настільки, що якщо ви мене втопите, потонете і ви разом з ним».

«За два роки бізнес потонув, а президент — ні. Президенти не тонуть», — констатував диктор.

Після цього у фільмі розповідається про зміну державної символіки Білорусі.

«Саме з цією метою на дах резиденції президента був закинутий загін особливого призначення під командуванням керуючого справами Івана Івановича Тітенкова. Новий червоний прапор поставили, а старий — біло-червоно-білий — відразу ж порвали на шматки й Іван Іванович на кожному поставив свій підпис», — говорить диктор, коментуючи відповідні кадри.

Зазначається також, що згодом ці шматки продавали по $100 за штуку.

Зміну державної символіки прокоментував екс-голова МВС Білорусі Захаренко.

«Я зателефонував, кажу: «Олександре Григоровичу, що ви робите? Так, народ так вирішив, треба зробити гарно. Це все одно історія, це історія — її не викинеш. Давайте зробимо почесну варту, оркестр, президент сам зніме прапор, опустить, підніме новий. Цей прапор покладемо до музею — нехай лежить. Треба шанувати традиції, треба шанувати історію. Але різати, рвати і ставити свої розписи — це не те що аморально, це тхне більше якимось скотством», — сказав він.

Ностальгія за СРСР, зв’язки з РФ та президентський фонд
Іронізуючи над зміною символіки на близьку до радянської, диктор каже, що білоруси «дружними рядами попрямували в наше майбутнє, яке, як виявилося, знаходилося у нашому минулому».

Сам Лукашенко, коментуючи Біловезькі угоди, що констатували розпад СРСР, заявив, що їх підписанти «в різному ступені будуть прокляті».

«Ми приречені жити разом. Ми просто приречені на це. І питання в тому, хто зблизить ці народи», — заявляв також білоруський диктатор.

Потім у фільмі показано ритуал відкриття кордону між Білоруссю та РФ.

На той час під опікою знайомого нам Івана Івановича вже була створена певна фірма під назвою Торгекспо, вже звільнили її від мит і вже погнала вона братам-слов’янам ріки дешевої імпортної горілки, щоби пили за дружбу. … Ось так, тяжко й болісно, народжувався позабюджетний президентський фонд, заначка, підконтрольна лише особливо довіреним особам”, — зазначає диктор.

«Всюди вороги»
Оскільки правління Лукашенка не призвело до економічного зростання, йому довелося шукати якесь пояснення.

«Уявіть собі, що протягом 40 хвилин щоранку ви починаєте з того, що вам на стіл кладуться зведення КДБ. Всюди вороги. Ви починаєте день не з бесіди з міністром економіки, а з бесіди з держсекретарем ради безпеки, дуже гарною людиною. Але нічого надзвичайного у країні ще не сталося, а ви вже налаштовуєтеся на те, що вчора могло щось статися за ніч. Ніби вас не розбудили б у резиденції, вам би не сказали, що сталося. І надзвичайним буде будь-який факт, будь-яка чутка», — розповідає про спосіб мислення білоруського диктатора через три роки після його першого обрання Олександр Федута.

Так, ставши президентом, Лукшенко почав «розкривати змови».

Далі наводиться коментар Лукашенка журналістам перед від’їздом до Москви:

«Їдеш з певними питаннями, а думаєш про інше, на жаль. У Верховній Раді якесь змовницьке таке ядро з колишніх генералів, ну, загалом, з колишніх. Я ж бачу це».

Диктор зазначає, що «це була перша змова», розкрита президентом, а через рік до числа змовників потрапив і голова МВС генерал Юрій Захаренко.

«Я почав озиратися десь уже на цю ситуацію, що ми не туди йдемо, вже на другому півріччі перебування на посаді. Я намагався всіляко вплинути на президента. Напевно, я залишився один з небагатьох, які казали йому правду. Ту правду, погану правду, яка била по самолюбству президента, але я говорив. … Президент каже: „Ти маєш виконати мій будь-який указ“. Я йому кажу: „Олександре Григоровичу, людей розстрілювати я не буду. Конституцію порушувати не буду“. „Якщо ти не виконаєш мій будь-який указ, тобі одягнуть наручники“. Це залякування чи не залякування? Це стиль керівництва президента. Слабші ламаються. Сильніших добивають. І робиться слухняна машина державна, бездумна, що клацає підборами. Це страшно. Це страшніше за фашизм», — описує Захаренко свій досвід співпраці з Лукашенком.

Диктор додає, що ще одним ворогом Лукашенка стала опозиція, яка виявила корупцію в команді президента. Також він негативно ставився до критичних публікацій у ЗМІ, але деякий час обмежувався лише погрозами.

«Я постійно отримував інформацію про підготовку лідерів вільних профспілок, які влаштували ось цю бучу в сусідній Польщі під егідою Солідарність, консультували їх представники американських профспілок, комісари, вояжери, емісари прибували до Республіки Білорусь для того, щоб підірвати цю ситуацію, яка існує у нашій державі», — наводиться у фільмі заява Лукашенка.

«Головними винуватцями своїх бід» Лукашенко вважав представників країн Заходу. При цьому диктор зазначає, що наприкінці 1994 року білоруський диктатор «вів тонку дипломатичну гру і не поспішав говорити Заходу, що про нього думає».

«Скаже він це пізніше — коли особисто викриє „змову“ натовських послів», — додає диктор.

«Ви ж зверніть увагу, що практично всі правоохоронні органи, які підпорядковуються керівнику держави, працюють на збирання компромату на своїх опонентів для того, щоб ними можна було керувати. Більше того, вони збирають компромат на тих, хто оточує його, для того, щоб можна було теж, як маріонетками управляти цими людьми, щоб вони покірно підкорялися його волі. Іншими методами, законними, він керувати людьми не може, окрім силових, залякування та постійного ось такого дамоклового меча, що висить над цими людьми. Своє оточення президент орієнтує так: якщо не ми впораємося із ситуацією, то нас усіх знищать, нас приберуть. … Ось це основна формула, якою він намагається переконати своє оточення — що ми всі пов’язані однією мотузочкою і всі відповідатимемо», — розповів колишній начальник головного управління служби контролю президента Білорусі Ігнатенко про методи керівництва Лукашенка.

Ще одна цитата білоруського диктатора, яка наводиться у фільмі: «Я свою державу за цивілізованим світом не поведу».

Після цього у фільмі показані кадри з підготовкою спецназу та солдатів та обіцянка Лукашенка «сказати своє слово, причому жорстко» у разі заворушень.

Наступні сцени у фільмі – мирна хода з біло-червоно-білими прапорами 26 квітня 1996 року — в десяту річницю аварії на ЧАЕС. Ця хода була заборонена, але заборони та силовики зупинити її не змогли. Під час сутичок із силовиками протестувальники перекинули кілька автомобілів міліції, а силовики били протестувальників гумовими палицями.

«Войовничий маразм у нас розперезався до краю, і на чолі цього маразму стоїть наш президент. Це жахлива ситуація і над демократією у Білорусі, над конституційністю у Білорусі, над законністю у Білорусі нависла серйозна загроза», — коментує у фільмі розгін акції колишній спікер Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич.

Диктаторські амбіції
Наступні кадри фільму — відкриття виставки у центрі якої розміщено гобелен із зображенням Лукашенка в образі пророка.

«Ось воно — життя. Ось воно мистецтво — істинне», — коментував білоруський диктатор гобелен із самим собою.

«Майстер працював над своїм твором багато років. Він зобразив великих просвітителів, філософів, визначних діячів культури, політиків. У центрі, як і належить, був бог. Що ж до Олександра Григоровича, то, хоча він і з’явився надто пізно, художник вчасно зорієнтувався і встиг-таки приробити президента з краю», — описує «гобелен століття» диктор.

Наступні кілька сцен фільму проводять паралелі між Лукашенком та радянським диктатором Йосипом Сталіним і німецьким — Адольфом Гітлером.

«Я вам це ще раз повторюю — не звертайте жодної уваги на шантаж з боку окремих політиків та депутатів. У нас є свобода, а не псевдосвобода, і виражатиметься вона лише у свободі працювати, отримувати за свою працю, а вироблене продавати там, де людина вважає за потрібне», — наводиться у фільмі цитата з виступу Лукашенка.

Її диктор порівнює з гаслом «праця звільняє», розміщеним над входом в Аушвіц.

Далі йде ще кілька сцен, що асоціюють білоруського диктатора зі Сталіним та Гітлером.

«Влада зосереджується в одних руках. І варто лише людині цій бути психічно неврівноваженою — і все. І найстрашніше, що в Олександра Григоровича вже прозвучали слова і Гітлер, і концтабори, це дуже небезпечно», — наводиться у фільмі цитата у коментарі для ОРТ Семена Шарецького, голови Верховної Ради Білорусі з січня 1996 року.

Фільм закінчується ще двома цитатами білоруського диктатора. «Не хвилюйтеся, будь ласка, щодо термінів президентства Лукашенка. Лукашенко буде президентом 12 років. Я вже про це говорив», — обіцяє він у першій.

Слідом за нею звучить цитата Лукашенка про Гітлера та «німецький порядок», що прозвучала на початку фільму, на тлі кадрів з білоруськими військовими та колючим дротом.

Потім показані кадри з акції протесту, де білоруси висловлюють обурення своїм диктатором і прогнозують, що «потім буде гірше».

Переслідування та вбивство режисера і спікерів, які знялися у фільмі
Режисер Звичайного президента Юрій Хащеватський після прем’єри фільму зазнав нападу у власній студії. За даними Настоящего времени, нападники зламали йому ноги.

Сам Хащеватський в інтерв’ю Gazeta.ua у липні 2007 року говорив, що під час нападу «зламали мені в трьох місцях ногу, ніс, був струс мозку. Забрали сценарій фільму Час Чжоу Еньлая та касету з відеомагнітофона. Дружина потім сміялася: „Це, напевно, були хунвейбіни, бо ти про китайців кіно робиш“».

Він також розповів, що знав, що Лукашенко не дасть йому інтерв’ю та попросив взяти у нього інтерв’ю «свого друга, красноярського журналіста Гену».

«Лукашенко виходив на російську політичну арену і був зацікавлений у російській пресі. Інтерв’ю призначили за два дні. Ми з Геною тим часом пили і вигадували питання. А з „бацькою“ добре говорити. Він спілкується за принципом „Остапа понесло“. За добу після інтерв’ю нагорі зрозуміли, що Лукашенко сказав зайве. Вимагали в Гени повернути матеріал. Розповідали, що „бацька“ ламав стільці від злості, подивившись цей фільм», — згадував також режисер.

Екс-голова МВС Білорусі Юрій Захаренко зник безвісти у 1999 році. У 2019 році колишній співробітник спецпідрозділу спецназу з Білорусі Юрій Гаравський заявив в інтерв’ю DW, що брав участь у вбивстві Захаренка та ще двох людей: екс-голови Центрвиборчкому Віктора Гончара та його друга, бізнесмена Анатолія Красовського, який підтримував білоруську опозицію.

У Білорусі Захаренка було визнано зниклим безвісти, визнати його мертвим влада відмовилася. Сім’я Захаренка — дружина, дві доньки та онуки — отримали політичний притулок у Німеччині.

Олександр Федута, політолог і колишній начальник управління суспільно-політичної інформації Адміністрації президента Білорусі, який також є автором біографії Лукашенка, у квітні 2021 року був затриманий білоруським КДБ. Разом із ним затримали адвоката та члена партії БНФ Юрія Зенковича, який живе у США, та колишню співробітницю його юридичної фірми Ольгу Голубович. Їх звинуватили у «змові» з метою «захоплення державної влади». Крім того, у російському ФСБ стверджують, що Зенкович та Федута планували «військовий переворот за відпрацьованим сценарієм кольорових революцій» і нібито збиралися залучити «місцевих та українських націоналістів». Також у цій справі затримали голову партії БНФ Григорія Костусєва.

Только что написал(а)
смотреть
author
пишет сообщение